| Detail |
Pid obkladynkoju cijeji knyzky cytaci j cytacky, zacikavleni kul’turnym bahatomanittjam Ukrajiny, znajdut’ pivtory djuzyny biohraficnych esejiv, rozvidok i publikacij dokumental’nych materialiv, prysvjacenych znakovym postatjam kul’turnoho j suspil’noho zyttja L’vova ta Halycyny v ChCh stolitti. Ce dobirka tekstiv, jaki postavaly uze v novomu tysjacolitti ta je sproboju povernennja dobroji pam’jati pro neperesicni, jaskravi osobystosti, kotri ne z vlasnoji voli j cilkom nezasluzeno «vypaly» z kolektyvnoji svidomosti modernoji ukrajins’koji naciji. Pys’mennyky ta pys’mennyci, prystrasni hromads’ki dijaci j dijacky skalicenoho dvoma svitovymy vijnamy rehionu, vony abo zahynuly vid stalins’koho (Antin Krusel’nyc’kyj, 1878–1937) ta hitlerivs’koho (Runa Rajtman, 1890–1942 (?); Bruno Sul’c, 1892–1942; Halyna Gurs’ka, 1898–1942) henocydu, cy zaznaly travmy vtraty maloji vitcyzny, desjatylittjamy poterpaly vid peresliduvan’ cenzury, zmuseni buly meskaty za kordonom abo j uzahali emihruvaty, rjatujucys’ vid komunistycnoho totalitaryzmu j ksenofobiji (Stanislav Vincenz 1888–1971; Іda Kamins’ka, 1899–1980; Stanislav Jezy Lec, 1909–1966; Zbignjev Herbert, 1924–1998). Jichni slidy prypaly piskom zabuttja, a blyskucyj tvorcyj dorobok na pivstolittja osiv u specchranach, i scojno teper povertajet’sja do nas u cilkom zminenij kul’turnij real’nosti. «Projavlennja» c’oho lokal’noho, a vodnocas duze universal’noho spadku neodminno transformuje obraz mynuloho i nasi ujavlennja pro vlasnu identycnist’. /// /// Під обкладинкою цієї книжки читачі й читачки, зацікавлені культурним багатоманіттям України, знайдуть півтори дюжини біографічних есеїв, розвідок і публікацій документальних матеріалів, присвячених знаковим постатям культурного й суспільного життя Львова та Галичини в ХХ столітті. Це добірка текстів, які поставали уже в новому тисячолітті та є спробою повернення доброї пам’яті про непересічні, яскраві особистості, котрі не з власної волі й цілком незаслужено «випали» з колективної свідомості модерної української нації. Письменники та письменниці, пристрасні громадські діячі й діячки скаліченого двома світовими війнами регіону, вони або загинули від сталінського (Антін Крушельницький, 1878–1937) та гітлерівського (Руна Райтман, 1890–1942 (?); Бруно Шульц, 1892–1942; Галина Ґурська, 1898–1942) геноциду, чи зазнали травми втрати малої вітчизни, десятиліттями потерпали від переслідувань цензури, змушені були мешкати за кордоном або й узагалі емігрувати, рятуючись від комуністичного тоталітаризму й ксенофобії (Станіслав Вінценз 1888–1971; Іда Камінська, 1899–1980; Станіслав Єжи Лец, 1909–1966; Збіґнєв Герберт, 1924–1998). Їхні сліди припали піском забуття, а блискучий творчий доробок на півстоліття осів у спецхранах, і щойно тепер повертається до нас у цілком зміненій культурній реальності. «Проявлення» цього локального, а водночас дуже універсального спадку неодмінно трансформує образ минулого і наші уявлення про власну ідентичність.
|
